Василь єрмаков, протоієрей російської православної церкви: біографія, пам`ять

Йти до людей було його головним правилом. Він спускався з амвона для того, щоб розпитати кожного про його потребах і постаратися допомогти. Будучи справжнім пастирем, він служив людям своїм проникливим словом, в якому поєднувалися вимога покаянної дисципліни і безмежна любов і милість до страждаючих. Будучи вірним сином своєї багатостраждальної батьківщини, він сміливо висловлювався на злободенні теми, що стосуються її сучасного життя і трагічну історію.

Довгий час Василь Єрмаков, протоієрей, служив настоятелем храму преподобного Серафима Саровського (Серафимівському кладовищі м Санкт-Петербурга). Він є одним з найвідоміших російських священиків останніх десятиліть. Його авторитет визнаний як в петербурзькій єпархії, так і далеко за її межами.

Василь Єрмаков, протоієрей: "Моє життя було - битва…"

Його життя було "битва, по-справжньому, - за Бога, за віру, за чистоту думки і за відвідування храму Божого". Так священик Василь Єрмаков визначив своє кредо в одному з останніх інтерв`ю.

Тисячі людей протягом багатьох років, в тому числі і за радянських часів, завдяки йому знаходили свою дорогу до Церкви. Слава про його безсумнівних духовні дари ширилася далеко за межі Росії. З різних куточків світу до нього приїжджали за порадою та настановами.

Багатьом батько Василь надав духовну допомогу і підтримку. Він вважав, що кожному необхідно "щиро, від усього серця і всієї душі молитися. Молитва привертає Дух, а Дух прибирає ... все зайве, потворне і вчить, як треба жити і вести себе…".

біографія

Василь Єрмаков, священнослужитель Російської православної церкви, митрофорний протоієрей, народився 20.12.1927 року в м Болхове (Орловська губернія), а помер 3.02.2007 р в м.Санкт-Петербурзі.

"Багато, - говорив Василь Єрмаков (фото його ви можете бачити в статті), - вважають, що священик має перед мирянами якийсь привілей чи особливу благодать. Сумно те, що так думає більшість духовенства. Насправді особливий привілей священика полягає в тому, що він повинен бути слугою кожному зустрічному. Протягом усього життя, без відпусток і вихідних, цілодобово".

Батько Василь підкреслював високий місіонерський сенс і жертовний характер життя і діяльності священнослужителя. "У тебе немає настрою - а ти йди і служи. Болять спина або ноги - йди і служи. Проблеми в сім`ї, а ти йди і служи! Так вимагає Господь і Євангеліє. Немає подібного настрою - прожити все своє життя для людей - займися чим-небудь іншим, не візьмеш на себе тягар Христа", - говорив священик Василь Єрмаков.

Дитинство і юність

Він народився в селянській родині. Першим його наставником в церковній вірі був батько. У той час (в кінці 30-х) все 28 церков його невеликого рідного містечка були закриті. Василь почав вчитися в школі в 33-му році, а в 41-му закінчив сім класів.

Восени 41-го місто Болхов захопили німці. Всіх, хто був старше чотирнадцяти років, відправили на примусові роботи: розчищення доріг, риття окопів, закопування воронок, будівництво моста.

У жовтні 1941 року в Болхове була відкрита церква, побудована поблизу колишнього жіночого монастиря. У цій церкві вперше відвідав службу, а з березня 42-го став ходити туди регулярно і прислужувати при вівтарі Василь Єрмаков. Протоієрей згадував, що це була церква 17 століття, споруджена в ім`я св. Алексія, митрополита Московського. Місцевого священика звали отець Василь Верьовкін.

У липні 1943 р Єрмаков з сестрою потрапили в облаву. У вересні їх пригнали в один з естонських таборів. Талліннським православним керівництвом в таборах проводилися богослужіння, в числі інших священнослужителів сюди приїжджав протоієрей Михайло Рідігер. Між Єрмаковим та протоієреєм зав`язалися дружні стосунки.

У 43-му вийшов наказ звільнити з таборів священиків і їх сім`ї. Чоловік, що сидів там же Василь Верьовкін зарахував тезку до своєї сім`ї. Так молодому священнослужителю вдалося покинути табір.

До кінця війни

Разом з сином Михайла Рідігера Олексієм на посаді іподиякона у єпископа Нарвського Павла служив і Василь Єрмаков. Протоієрей згадував, що одночасно, щоб прогодуватися, він змушений був працювати на приватній фабриці.

У вересні 44-го Таллінн звільнили радянські війська. Василь Тимофійович Єрмаков був мобілізований. Служив в штабі Балтійського флоту. А свій вільний час віддавав виконання обов`язків вівтарника, іподиякона, дзвонаря в талліннському соборі Олександра Невського.

Освіта

Коли закінчилася війна, Василь Єрмаков повернувся додому. У 1946 році здав іспити в духовну семінарію р Ленінграда, яку в 1949 році успішно закінчив. Наступним місцем його навчання була духовна академія (1949-1953), закінчивши яку, він отримав ступінь кандидата богослов`я. Темою його курсової роботи була: "Роль російського духовенства у визвольній боротьбі народу в період Смутного часу".

В одній групі з Єрмаковим навчався і майбутній патріарх Алексій II (сиділи разом за однією партою). Духовна академія сприяла остаточному формуванню поглядів молодого священика і визначенню твердого рішення присвятити своє життя служінню Богу і людям.

духовна діяльність

Після закінчення навчання в академії Василь Єрмаков одружується. Його обраницею стала Людмила Олександрівна Никифорова.

У листопаді 1953 року го єпископом Талліннським і Естонським Романом молодий священик був висвячений у сан диякона. У цьому ж місяці він був висвячений на священика і призначений кліриком Ніколо-Богоявленського кафедрального собору.

Нікольський собор залишив великий пам`ятний слід у свідомості священика. Його парафіянами були знамениті артисти Маріїнського театру: співачка Преображенська, балетмейстер Сергєєв. У цьому соборі відспівували велику Анну Ахматову. Батько Василь сповідував парафіян, які відвідували Нікольський собор з кінця 20-30-х років.

Відео: Петербурзькі заступники. Старці Росії. Протоієрей Василь Єрмаков

Свято-Троїцька церква

У 1976 р священнослужителя перевели в Свято-Троїцьку церкву "Паска і паска". Храм був знову відкритий відразу ж після закінчення війни, в 46-м, і залишався одним з нечисленних діяли в місті. У більшості ленінградців з цим храмом були пов`язані якісь дорогі спогади.

Відео: ПСП. Духовний батько. (В пам`ять о.Василь Єрмакова - 2011)

Його архітектура незвичайна: церква "Паска і Великдень" (Храм і дзвіниця) навіть в саму морозну зиму або вогку осінню сльоту своєю формою нагадує про весну, Великодня, про пробудження до життя.

Василь Єрмаков служив тут аж до 1981 року.

Останнє місце пастирського служіння

C 1981 р батько Василь був переведений в храм преподобного Серафима Саровського, що знаходиться на Серафимівському кладовищі. Він став останнім місцем пастирського служіння знаменитого священика.

Тут митрофорний протоієрей (т. Е. Протоієрей, нагороджений правом носіння митри) Василь Єрмаков прослужив в якості настоятеля більше 20 років. Високим прикладом, зразком відданого служіння ближньому був для нього святий Серафим Саровський, в чию честь споруджено храм.

Батюшка до останніх днів проводив тут весь свій час, з ранніх літургій до пізнього вечора.

15 січня 2007 року, в день преподобного Серафима Саровського, священик виголосив перед своєю паствою прощальну проповідь, присвячену святому. А 28 січня отець Василь провів останню службу.

духовний центр

Невеликий дерев`яний храм преподобного Серафима Саровського, в якому служив улюблений багатьма пастир, був першим російським храмом, побудованим на честь святого. Він славився тим, що протягом його столітньої історії завжди мав найбільш численний прихід.

Під час служіння там Василя Єрмакова, одного з найвідоміших і шанованих російських священиків, це місце стало справжнім духовним центром, куди з усіх кінців величезної країни віруючі прагнули за порадою і розрадою. На свята тут причащалися близько півтора-двох тисяч чоловік.

Далеко за межі храму розносився слава про невичерпної духовної силі і життєвої енергії, якої до кінця своїх днів ділився з прихожанами отець Василь Єрмаков, фото якого надано вашій увазі в статті.

Радянська історія храму

В одному зі своїх інтерв`ю священик розповів про період радянської історії великого храму. Починаючи з 50-х років, він був місцем заслання, куди відправляли священнослужителів, неугодних владі - своєрідної "духовної в`язницею".

Тут служив старостою колишній партизан, який підтримував певні стосунки з уповноваженим у справах релігії Г. С. Жаринова. В результаті "співпраці" з владою старости храму, були зламані долі багатьох священиків, які отримували заборону на проведення богослужінь і назавжди позбавлялися можливості отримати прихід.

Прийшовши сюди в 1981 р, батько Василь застав в храмі дух диктаторства і страху. Парафіяни строчили один на одного доноси, адресовані митрополиту і уповноваженому. У церкві панував цілковитий безлад і безлад.

Священик попросив у старости тільки свічки, проскури і вино, сказавши, що решта його не стосується. Він виголошував свої проповіді, закликаючи до віри, до молитви і до храму Божого. І спочатку деякими вони були зустрінуті в багнети. Постійно староста вбачав у них антирадянщину, попереджаючи про невдоволення уповноваженого.

Але поступово до церкви стали приходити люди, для яких було важливо, що тут в самий пік радянського застою (початок і середина 80-х) можна безбоязно поговорити зі священиком, порадитися, отримати духовну підтримку і відповіді на всі питання, що цікавлять життєві питання.

проповіді

В одному з останніх інтерв`ю священнослужитель сказав: "Я несу духовну радість уже 60 років". І це правда - він був потрібний багатьом коли тішить і заступник за ближніх перед Богом.

Проповіді Василя Єрмакова завжди були невигадливими, прямими, йшли від життя і її нагальних бід і доходили до самого серця людини, допомагаючи позбутися від гріха. "Церква кличе", "Ідіть за Христом, православні!", "Про обов`язки людини", "Про злочин і милосердя", "про зцілення", "Російські люди", "Печаль і слава Росії" - далеко не весь їх перелік.

"Найлютіший грішник - краще за тебе…"

Він завжди говорив, що дуже погано, коли християнин у своєму серці величається над іншими, вважає себе кращим, розумнішим, винищує справедливішого. Таємниця спасіння, трактував протоієрей, полягає в тому, щоб вважати себе негідним і гірше всякої тварі. Присутність в людині Духа Святого допомагає йому зрозуміти свою дещицю і некрасивість, побачити, що "лютий грішник" - краще його самого. Якщо ж людина поставила себе вище інших, це знак - немає в ньому Духа, йому необхідно ще працювати над собою.

Але і самоприниження, пояснював батько Василь, теж погана риса. Християнину належить йти по життю з почуттям власної гідності, бо він - вмістилище Духа Святого. Якщо ж людина раболіпства перед іншими, він не гідний того, щоб стати храмом, де мешкає Дух Божий…

"Біль, якщо сильна - то коротка …"

Християни повинні щиро молитися, від щирого серця і щирого серця. Молитвою залучається Дух, який допоможе людині позбутися від гріхів і наставить на праведний шлях. Іноді людині здається, що він - найнещасніша на землі, бідний, хворий, ніхто його не любить, скрізь не щастить, весь світ налаштований проти нього. Але часто, як говорив Василь Єрмаков, ці нещастя і біди виявляються перебільшеними. По-справжньому хворі й нещасні люди не виявляють своїх хвороб, чи не стогнуть, а мовчазно несуть свій хрест до кінця. Чи не вони, а у них люди шукають розради.

Люди скаржаться, тому що обов`язково хочуть бути щасливими і задоволеними тут, в цьому світі. У них немає віри у вічне життя, вони не вірять, що існує вічне блаженство, хочуть насолодитися щастям тут. І якщо зустрічають перешкоди, кричать, що їм погано і навіть гірше всіх.

Це, вчив священик, неправильна позиція. Християнин повинен зуміти по-іншому поглянути на свої страждання і нещастя. Хоч це і важко, але йому необхідно полюбити свою біль. Не можна шукати достатку в цьому світі, проповідував батюшка. "Побажай Царства небесного, - говорив він, - над усе і тоді скуштуєш світло…" Земне життя триває одну мить, а Царство Боже - "нескінченні віки". Треба тут трохи потерпіти, і тоді там скуштуєш вічну радість. "Біль, якщо сильна, то коротка, - вчив прихожан отець Василь, - а якщо довга, то така, яку можна терпіти…".

"Зберігати російські духовні традиції…"

Кожна проповідь протоієрея Василя була пройнята щирим патріотизмом, турботою про відродження і збереження вітчизняних духовних підвалин.

Великим лихом в непростий час, яке переживає Росія, отець Василь вважав діяльність так званих "младосвятов", Які відносяться до служби формально, не вникають в проблеми людей, ніж відштовхують їх від церкви.

Російська церква традиційно ставилася до таїнств тонко, велике значення надавала тому, щоб їх зміст чоловік сприйняв всією душею і серцем. А зараз, журився священик, все "задавили" гроші.

Священнослужителю, в першу чергу, необхідно слухати голосу совісті, слухатися первосвятителей, архієреїв, на своєму прикладі вчити парафіян вірі і страху Божого. Тільки так можна підтримувати старовинні російські духовні традиції, продовжувати непросту битву за душу російської людини.

За свою гідну всілякої поваги службу Василь Тимофійович був нагороджений:

• в 1978 р - мітрой-
• в 1991 р отримав право служіння Божественної літургії;
• до 60-річчя (1997-й) отець Василь був удостоєний ордена святого благовірного князя Данила Московського;
• в 2004 р, в честь 50-річчя священнослужіння, отримав орден преподобного Сергія Радонезького (II ступеня).

кончина

У свої останні роки батюшка дуже страждав від болісних тілесних немочей, але продовжував служити, віддаючись повністю Богу і людям. І 15 січня 2007 року (день преподобного Серафима Саровського) він звернувся до своєї пастви з прощальною проповіддю. А 2 лютого, ввечері, над ним було здійснено таїнство Єлеопомазання, після чого, через деякий час, його душа відійшла до Господа.

Три дні поспіль, незважаючи на лютневу холоднечу, сильний мороз і вітер, з ранку до ночі йшли до нього його осиротілі чада. Вели свою багатолюдну паству священики. Стриманий плач, запалені свічки, спів панахид і живі троянди в руках у людей - так проводжали в останню путь праведного.

Його останнім притулком стало Серафимівському кладовищі в Санкт-Петербурзі. Поховання відбулося 5 лютого. Величезна кількість представників духовенства і мирян, які прийшли на заупокійну службу, не вміщувалося в храмі. Богослужіння був очолений вікарієм Санкт-Петербурзької єпархії архієпископом Тихвинський Костянтином.

Серафимівському кладовищі в Санкт-Петербурзі має багату і славну історію. Воно відоме як некрополь видатних діячів науки і культури. На початку Великої Вітчизняної кладовищі було другим після Пискаревского за чисельністю масових поховань померлих під час блокади ленінградців і загиблих воїнів. Військова меморіальна традиція тривала і після війни.

Прощаючись з улюбленим пастирем, багато хто не приховували сліз. Але не було у проводжали його зневіри. Батюшка завжди вчив свою паству бути вірними християнами: міцно стояти на ногах і стійко переносити життєві скорботи.

пам`ять

Парафіяни не забувають улюбленого пастиря: час від часу йому присвячуються вечора пам`яті. Особливо урочисто в лютому 2013 року пройшов вечір пам`яті, присвячений дню шостих роковин смерті популярного священнослужителя (концертний зал "У Фінляндського"), В якому взяли участь як прості парафіяни, так і видатні люди Росії: контр-адмірал Михайло Кузнєцов, поетеса Людмила Моренцова, співак Сергій Алещенко, багато духовні особи.

Пам`яті Василя Єрмакова присвячені також деякі публікації в ЗМІ.

На закінчення

Священик завжди говорив: треба молитися і вірити, і тоді Господь збереже народ і святу Русь. Ніколи не можна падати духом, не можна гнати Бога зі свого серця. Треба пам`ятати, що коли стає важко, в нашому житті завжди знайдеться підтримка близьких і духовний приклад.

"Мої рідні російські люди, діти 21 століття, - вмовляв свою паству отець Василь, - зберігайте віру православну, і Бог вас ніколи не залишить".