Чукча в чумі чекає світанку

Відео: Кола Бельдій Чукча в чумі

Відео: Костянтин Ундров група Дубль-1 Чукча в чумі

Відео: У чумі оленярів мансі

Одного разу документаліст Віталій Мельников зустрівся зі своїм ВГІК товаришем Віктором Рабиновичем. Останній показав режисерові замітку про комісара Олексія Бичкова, який на початку двадцятих років першим здогадався збирати на Чукотці мито з американських комерсантів, які скуповують там хутро. Зібравши чималу суму, він через появу в цьому суворому краю білих був змушений бігти на Аляску. Потім дістався до Каліфорнії і повернувся в Радянську Росію, де благополучно віддав гроші владі. Історія про відважного червоноармійця так сподобалася Мельникову і Рабиновичу, що вони вирішили зняти за нею фільм. А за допомогою в написанні сценарію звернулися до Володимира Валуцький, який вже мав досвід роботи в художньому кіно. На загальний подив, знімати "начальника Чукотки" дозволили досить швидко. Єдине прохання молодим авторам висловив тодішній директор кіностудії "Ленфільм" Ілля Миколайович Кисельов: "Ну ви і накрутили в ювілейному фільмі до Жовтня. Просто суцільний анекдот ... А тут ще й автор Рабинович. Я не антисеміт, але краще візьміть псевдонім". Так сценарист Віктор Рабинович перетворився в сценариста Віктора Вікторова.

Довго не могли визначитися з виконавцем ролі Олексія Бичкова. На проби вишикувалася ціла черга артистів, що грали революціонерів-героїв або одержимих комісарів. Режисер картини Віталій Мельников мріяв запросити Михайла Кононова, якого за два роки до цього бачив в картині "До побачення, хлопчики!". Але через кандидатури Михайла Івановича почалися запеклі суперечки. І тоді Мельников пішов на хитрість: він спеціально почав затягувати рішення з вибором актора. І коли тягнути довше було не можна: в картину на підготовчому етапі вже були вкладені гроші, то худрада дозволив робити режисерові все що завгодно, лише б він не зривав план зйомок.

Спочатку знімати хотіли на Чукотці, але, з`їздивши туди в експедицію, відмовилися від цієї затії: аж надто короткий там літо, протягом якого тільки і можна працювати. Тому кіношники перебралися на Кольський півострів. Розташувалися недалеко від міста Апатити Мурманської області. Тут розгорнулося справжнє стійбище. Прилетіли з Чукотки каюри-погоничі займалися собаками і оленями. А теслі зводили декорації. І все це відбувалося в моторошний холод. Не дивно, що оператор картини Едуард Розовський підхопив запалення легенів, і лікарі всерйоз побоювалися за його життя. А актор Михайло Кононов пізніше згадував, що в травні почав танути сніг, тому доводилося підніматися все вище і вище в гори. Через величезну перепаду тиску у багатьох членів групи йшла кров з носа і вух.

Неважко собі уявити, як все зраділи, коли дізналися, що річну Чукотку зніматимуть в Криму, під Судаком. Виявилося, що чорноморське узбережжя дуже скидається на суворий край влітку. Для правдоподібності довелося пофарбувати скелі в білий колір, пустити пінопластові крижини в морі, а радянські кораблі задекорувати під американські. Правда, привезених чукчів для масовки не вистачило, тому терміново був кинутий клич серед місцевих. І незабаром три десятка кримських татар перетворилися в північний народ. Найтяжче довелося акторам. У тридцятиградусну спеку вони ходили в хутрі. Щоб хоч якось полегшити страждання, артисти одягали шуби і шапки, але ходили босоніж і в плавках.

Відео: Чукча в чумі

На квітневій прем`єрі в Будинку кіно на вході стояли червоноармійці і на багнети нанизували запрошення, точніше, мандати, на яких було написано: "Махорку не курити! На підлогу не плювати! Насіння не лузати!"

Для Віталія В`ячеславовича Мельникова досі залишається загадкою, як цензори пропустили "начальника Чукотки" в прокат і як в 1968 році картина отримала премію ЦК ВЛКСМ "Алая гвоздика" як кращий дитячий фільм.